Наприкінці 19 століття між представництвом старого Львова та німецьким континентальним Товариством міста Дессау було досягнуто домовленостей про будівництво газового підприємства, або як тоді його називали – газовні. Втілення великого проекту мало вирішити проблеми із освітленням міста Львова. Адже, у ті часи для забезпечення вулиць світлом, використовувалися малоефективні ліхтарі з лоєвимми свічками, або лампи з ріпаковою, конопляною чи буковою олією. Альтернативу цим засобам мав створити світильний газ, який би забезпечила новозбудована газовня.
Для будівництва такого підприємства магістрат виділив частину старого торговища худобою неподалік вулиці Сонячної (сучасна вулиця Куліша). Вулиця де розмістився сам об’єкт до сьогодні так і називають – вулиця Газова. Свою роботу газовий завод розпочав 1 вересня 1858 року. Відповідно до контракту, німецьке Товариство мало виняткове право на постачання газу у Львові впродовж 25 років, після чого місто мало викупити газовню за ціною 16-ти кратної ренти, або продовжувало контракт ще на 15 років, а 1898 року газовий завод безоплатно переходив у власність міста.
Газовня виробляла світильний газ із кам’яного вугілля, яке привозилось із Пруського селища Жабно. Окрім газу отримувались і такі цінні побічні продукти як кокс, смола, аміак, нашатирний спирт. За сорок років (з 1858 по 1898 рік) Товариством прокладено 40 км підземних чавунних газопроводів у центрі міста і до головного залізничного вокзалу, від яких постачались газом 815 вуличні ліхтарі. Освітлені найбільші громадські установи міста: ратуша, прокуратура, театри, музеї, школи, готелі, банки, політехніка, залізниця. Світильний газ також отримали фірми, підприємства та приватні споживачі.
